Без гіпсу не обійтись!

3

Коли скульптор виконує будь-яку роботу, він, перш за все, ліпить у зменшеному вигляді макет з воску чи мокрої глини, що передає ідею його майбутнього твору. Під час процесу ліплення необхідно постійно підтримувати вологість глини, щоб уникати появи тріщин, оскільки глина швидко висихає. Для цього, час від часу, скульптуру змочують або збризкують водою, а, перериваючи роботу до наступного дня, її огортають мокрим полотном. Подібні прийоми вживаються і при виробництві рельєфів значного розміру — з тою лише різницею, що для зміцнення глини замість каркасу користуються великими сталевими цвяхами і болтами, що вбиті у щит з дощок або неглибокий ящик, який служить підставою для рельєфу. Закінчивши ліплення повністю, скульптор дбає про виготовлення точного знімку зі свого твору з матеріалу, міцнішого, ніж глина, і з цією метою вдається до допомоги формувальника. Формувальник знімає з глиняного оригіналу так звану чорну форму з алебастру (наприклад), і по ній відливає гіпсовий зліпок твору. Якщо художник бажає мати зліпок не в одному, а в кількох примірниках, то вони відливаються по так званій чистій формі, виготовлення якої набагато складніше, ніж попереднє.

Без попереднього ліплення глиняного оригіналу і виливки його гіпсового зліпку не обходиться створення жодного більш-менш великого твору скульптури — кам’яний він чи металевий. Правда, бували скульптори, як, наприклад, Мікеланджело, що працювали прямо з мармуру; але наслідування їх прикладу вимагає від художника надзвичайної технічної досвідченості, і все-таки він ризикує при такій сміливій праці робити на кожному кроці невиправні помилки.

З отриманням гіпсового зліпка істотна частина художнього завдання скульптора може вважатися закінченою: залишається тільки відтворити зліпок, дивлячись за бажанням, у камені (мармурі чи пісковику) або в металі (бронзіцинкусталі тощо), що являє собою вже напівремісницьку роботу. При виготовленні мармурової і кам’яної статуї загалом, поверхня гіпсового оригіналу покривається цілою мережею точок, які, за допомогою циркулянахилу та лінійки, повторюються на брилі, що підлягає обробці. Керуючись цим пунктируванням, помічники художника під його наглядом видаляють непотрібні частини брили допомогою різцядолота та молота; в деяких випадках вони користуються при цьому так званою пунктирною рамою, в якій взаємно пересічні нитки вказують на ті частини, які повинні бути відбиті. Таким чином, з необробленої брили повільно виникає загальна форма статуї, вона все детальніше і детальніше оброблюється досвідченими робітниками, поки, нарешті, сам скульптор не надає їй останньої обробки, а полірування пемзою надає різним частинам поверхні твору схожість з тим, що являє в цьому відношенні оригінал. Для більшого наближення до неї в оптичному відношенні, стародавні греки і римляни натирали свої мармурові статуї воском і навіть трохи розфарбовували їх та золотили.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *